Історія про те, як народжується надія

«Що ми будуємо в Україні сьогодні?», — питання, яким задавалися організатори й гості соціально-культурного фестивалю «ДАНТЕFEST», відкриття якого проходило в Хабі.

Центральна фігура щорічної події — італійський поет, мислитель, богослов Данте Аліг'єрі. Організатори вважають, що його персону актуальною сьогодні. Всі заходи фестивалю так чи інакше спрямовані на ствердження озвученої тези, а через неї — покликані поставити перед суспільством важливі питання й поговорити про сучасні прояви культури та краси. Цього року, крім традиційних презентацій, зустрічей-бесід, круглих столів та поетичних вечорів, в рамках фестивалю також відбулося відкриття культурно-адаптаційного центру La Casa Volante (італ. «Літаючий будинок»).



На зустріч до Хабу приїхали дантознавець Франко Нембріні й перекладачка Ольга Седакова. Хоча на відкритті Франко й Ольга були гостями, на інших івентах фестивалю вони виступали як головні дійові особи. Поки що результатами діяльності та планами на майбутнє ділилися координатори й партнери проектів організації «Емаус».

Співорганізатор й директор ГО «Емаус» Лалі Ліпартеліані-Бедо, розповіла про програму фестивалю, та запросила гостей на відкриття соціально-адаптаційного центру. За словами Лалі, центр La Casa Volante створений для підлітків з інвалідністю, які залишилися без родичів. Тут будуть проводитися освітні курси й заходи, спрямовані на соціалізацію вразливих груп населення. Двері відкриті для будь-кого — громадських організацій, активістів, волонтерів та інших. Центр розташовується за адресою: пров. Молчанівський, 31.

Директор Центру європейських гуманітарних досліджень НаУКМА, засновник видавництва «Дух і Літера» Костянтин Сігов повідомив про дослідницькі ініціативи видавництва й презентував два нових видання. Перше — «Данте, поэт желания. Комментарии к „Божественной комедии“. Рай» — завершальна частина трилогії «Божественная комедия» Франко Нембріні. Друге — збірка «Мариины слезы. К поэтике литургических песнопений» Ольги Седакової.

На відкритті «ДАНТЕFEST» було продемонстровано переносну плакатну виставку, присвячену архітектору Антоніо Гауді й його головному творінню — Храму Святого Сімейства. Таким чином організатори показали, що тільки спільними зусиллями можна створити місце, яке своєю красою буде зцілювати поранені душі.

Співорганізатор й засновник ГО «Емаус» Олександр Філоненко прикладом Гауді проілюстрував творчу силу краси. Він розповів притчу про двох мулярів. Один з них на питання «Що ти робиш?» відповів «Кладу камені», інший — «Будую собор». Далі почалася розповідь про Антоніо Гауді. За словами Олександра Філоненка, в Барселоні у 2-й половині ХІХ століття виникла ідея, що деградація суспільства викликана відсутністю правильного тлумачення батьківства. Ідеальним батьком був лише Святий Йосиф. Люди вирішили: якщо почати вшановувати святого Йосипа та його сімейство, то ми віднайдемо правильне розуміння, й суспільство перестане деградувати.

Так зародилася концепція Храму Святого Сімейства.

Особливістю побудови соборів (та храмів, — авт.) в Європі є два моменти: вони будувалися кілька поколінь (300−400 років), будівництво, а тим паче з вишуканим оздобленням — дороге задоволення. Тому побудувати собор суспільство могло тільки маючи надію, жертвуючи гроші й прикладаючи спільні зусилля. Люди надіялись і могли будувати й вкладати в те, результат чого вони не побачать.

Як і у Святого Йосифа, у головного архітектора храму повинні були бути блакитні очі. Антоніо Гауді призначають головним архітектором храму. Звичайно, на той час він був популярним спеціалістом, але це будівництво стало серйозним випробуванням для майстра.

Гауді не міг знайти спільну мову з усіма своїми замовниками, більшість його робіт так й залишилися недобудованими. Про нього жартували: «Є тільки один замовник, з яким йому вдалося домовитися — Господь». Під час будівництва собору в нього запитували: «Вас не засмучує, що ви ніколи не побачите те, що будуєте. Може, собор після вас ніхто не добудує?». Гауді відповідав: «У мого замовника часу багато. Якщо Богу треба, він добудує».

«Така впевненість здається християнським курйозом, але насправді це досвід плекання надії, в якій ми сьогодні відчуваємо потребу, — коментував свою розповідь Олександр Філоненко, — собор він будував, не для того, щоб це був найкрасивіший собор в серці Європи. А щоб люди, підходячи до собору й починаючи його розглядати, відчули надію».

Єдиний елемент собору, який встиг побудувати Гауді — це Фасад Різдва. Архітектор знав, що у людей майбутнього практично не залишиться надії. Вони будуть будувати, але потім втомляться й не добудують. Так як же змусити людей не кинути, а завершити будівництво храму, після своєї смерті? «Потрібно побудувати одну стіну храму такої краси, щоб захопленню людей не було меж, й вони були готові на все, щоб його добудувати», — констатує оповідач.

За словами Філоненка, всі таємниці храму (внутрішні приміщення храму називаються таємницями або містеріями, — авт.) знаходяться зазвичай всередині, але Гауді розмістив їх зовні тому, що розумів — майбутнє буде зовсім іншим. У людей не буде часу заходити всередину храму й любоватся таємницями. Тому портали розміщені ззовні.

Крім того, що всі таємниці були винесені назовні, архітектор хотів досягти того, щоб, проходячи повз, людина була ошелешена красою храму й просто не могла не зайти й не подивитися, що ж там всередині. Заходячи всередину й бачачи прекрасний ліс з тростинок, подорожній відчував себе маленьким, як комашка в траві, споглядаючи склепіння храму й усвідомлюючи те, що тут всі його проблеми стають зовсім маленькими й непомітними, й все життя масштабується.

Другий — Фасад Пристрастей — Гауді тільки намалював, але не закінчив будувати. Третій — Фасад Слави — він навіть не малював, знаючи, що його побудують так нескоро, що у людей майбутнього буде зовсім інший досвід життя. Настільки відмінний, що хто він такий, щоб намагатися висловити його.

Антоніо Гауді все життя прожив в тіні смерті. По черзі померли його брати, потім сестра, а за нею — мати. З дитинства майбутній великий архітектор хворів на ревматизм (ця хвороба зі спадковою схильністю) й через це часто лежав у траві. Його унікальне бачення світу почасти — заслуга хвороби.

Він вірив, що всі його будівлі заговорять. Одна з веж сконструйована так, щоб люди, які ніколи в своєму житті не молилися, змогли прочитати першу в їхньому житті молитву. Вежа оточена постійно піднімаючимися написами «Sanctus». Так людина, що стоїть біля вежі, буде послідовно читати написи підносячись по колу. І це буде для нього перша молитва.

Олександр Філоненко підкреслив, що після цієї розповіді стає очевидною повчальна частина притчі: «У кожного з нас є свій камінь, але не кожен здатний відповісти на питання, що він будує».

Гауді знав, що й для чого він будує. «Ми не ставимо це питання суспільству, державі, інституціям. Ми ставимо запитання самим собі», — повідомив оповідач.

Екскурсія-розповідь стала відмінним резюме вечора й неймовірно надихаючим початком фестивалю.

Залишити відповідь