Десять композиторів, які змінили українське мистецтво

Громадська організація «День музики» минулоріч започаткувала нове міське свято — День класичної музики. Серед інших, академічно-музичні заходи 1 жовтня 2017 року приймав і Хаб соціальної активності «Студія 42». Що з того залишилось? Фото та тексти лекцій, прочитаних молодими музикознавцями. Що з того проекту буде? Нове міське свято, сподіваємося, щорічне.

Пропонуємо вашій увазі доповідь студентки Харківського національного університету мистецтв імені І.П.Котляревського Елеонори Максютенко «Десять композиторів, що змінили українське мистецтво», що вперше прозвучала 1 жовтня 2018 року.

Історія мистецтва загадкова і суперечна. Проте, завдячуючи праці видатних особистостей, вона завжди змінюється на краще!

Топ-10 композиторів, що змінили українське мистецтво — це, звичайно, досить суб'єктивне твердження. Насправді, в цьому списку повинно бути набагато більше імен видатних діячів. Але, на мою думку, саме ці десять композиторів змогли максимально розвинути українське професійне мистецтво та створити міцну платформу для розвитку музичної освіти.

Професійна музична діяльність в Україні межі XVII-XVIII століття загалом була пов’язана з так званими співацькими школами, де свій творчій шлях розпочинав Дмитро Бортнянський (1751−1825) — композитор, який на тлі знищення української державності зміг зберегти традиції рідної культури та втілити їх в багатьох своїх творах.

Хоча він майже все своє життя провів в Російській імперії, де зміг досягти найвищих керівних посад (головний духовний цензор держави), його твори були першими, які почали друкуватися.

Так само, зберегти національну свідомість зміг і Семен Гулак-Артемовський (1813−1873), сьогодні відомий багатьом як автор першої української комічної опери «Запорожець за Дунаєм».

При цьому майже все своє життя співак (у Гулака-Артемовського за свідченнями сучасників був яскравий баритон) і композитор прожив за кордоном. Навчаючись в Італії, а пізніше працюючи у Большому театрі, Семен Степанович вирішив звернутись саме до української тематики, і хоча багато дослідників звинувачують його в плагіаті (нібито музика була переписана з опери «Викрадення із сералю» В. А. Моцарта), перша українська опера buffa і сьогодні ставиться на сценах багатьох оперних театрів, приносячи глядачам велике задоволення.

Продовжуючи огляд мистецьких подій неможливо обійти тему створення головної для нашої держави мелодії та її автора. Михайло Вербицький (1815−1870), автор музики до гімну України (1864), був не лише композитором та диригентом з активною громадянською позицією, а й священиком української греко-католицької церкви. Незважаючи на духовну освіту, Михайло Вербицький обожнював гру на гітарі і навіть створив перший в Україні посібник «Поученіє Хітари».

Багато українських митців та меценатів в кінці ХІХ століття задумуються над створення професійних навчальних закладів на теренах нашої держави. Так само, повернувшись після навчання в Лейпцизькій консерваторії, Микола Лисенко (1842−1912) вирішує створити першу в Україні національну музично-драматичну школу (1904), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів.

Пізніше просвітницьку діяльність продовжить Рейнгольд Глієр (1874−1956), який у 1913 році очолив київську консерваторію. Пам’ятаючи про співучість української нації, Р. Глієр розширює навчальну програму, відкриваючи клас співу, з метою створити в Києві найкращу оперну школу. Вчитель М. Мясковського та С. Прокоф'єва, Р. Глієр створив потужну композиторську школу і в Україні.

Серед його найвідоміших учнів — Л. Ревуцький та Б. Лятошинський. Останній з них — Борис Лятошинський (1895−1968) — став засновником модернізму в українській музиці. Він був єдиним українським композитором, чию симфонічну діяльність визнали у Спілці композиторів СРСР, а його симфонія № 3 й досі вважається взірцем музичних творів пам’яті Другої світової війни.

Подальший розвиток симфонічного жанру в Україні пов’язаний з іменами багатьох композиторів — С. Людкевич, Д. Клєбанов, А. Штогаренко, Г. Майборода, В. Губаренко, Є.Станкович, І.Карабиць. Проте на хвилі нової музичної мови 1960-х років, особливу популярність отримує творчість Валентина Бібіка (1940−2003).

Представник харківської школи, В. Бібік був одним із перших композиторів-авангардистів, який не боявся творчих експериментів і пошуку нових музичних технік.

У ті ж самі 60-ті роки в напрямку нової фольклорної хвилі свою професійну діяльність розпочав інший, дуже відомий сьогодні в країні композитор і музикознавець Мирослав Скорик (1938).

Про його активну творчу та наукову діяльність можна багато розповідати (завідувач кафедри історії української музики в НМАУ, художній керівник «Kyiv Music Fest» та Київської опери), а можна просто нагадати, що саме він є автором музики до кінофільму «Тіні забутих предків» та славнозвісної «Мелодії» з фільму «Високий перевал».

Завдяки діяльності наступного композитора про українську музику дізнались за кордоном. Валентин Сільвестров (1937), гучно відсвяткувавши 80-річчя, продовжує надихати публіку своєю мета-музикою. «Медитавний» стиль В. Сільвестрова, відокремлює його твори серед робіт інших композиторів, а співпраця з відомими режисерами (К. Муратова, Ф. Озон) посприяла створенню неповторних музичних композицій в кіно.

Завершує список видатних українських діячів тендітна жінка, композитор Алла Загайкевич.

Її активна діяльність в галузі електроакустичної музики призвела до появи єдиної (нажаль) в Україні кафедри електроакустики при Національній музичній академії. Вона є керівником багатьох українських музичних фестивалів, присвячених розвитку сучасної музики, автором оркестрових, електроакустичних та мультимедійних творів, а також відома музикою до фільмів, зокрема, «Мамай» та «Поводир» О. Саніна.

Примітка: ілюстрації взято з відкритих джерел і нашої фб-сторінки.